|
Ще сонце не встигло прокинутись, а бабуся вже і корову подоїла і свинок нагодувала, вона як пчілка, постійно працює. Зустрічає і проводжає сонечко в праці. Та цей ранок був особливий. День віщував бути довгим. Тільки - но промінчики впали, на шибку мого вікна, дідусь мене збудив.
«Чому, навіщо, за що?»- перше, що пролунало в моїй голові. Я ж бо соня і рано вставати не звикла, а тут будять, та ще й так рано. Сиджу потираю очі, нічого не розумію. Ну що ж якщо вже прокинулась, то потрібно вмитись, одягтись, заплести волосся. Хоча, ні! Це для мене було каторгою, заплітатись я страх як не любила. Моє улюблене платтячко, заплямоване різнокольоровими кубиками. Виходжу на двір от тобі на – Джеся. Стоїть мов королева посеред двору, яблука хрумає, хвостом в різні боки розмахує, а роги мов віночок видніються на її великій голові. Джесіка наша корівка – годівниця. Гарна корова, розумна, красива, все розуміє, а мазатись любить страх, ладна цілий день не відходити від нас, аби ми тільки чухали їй шийку.
Це був день, коли випала наша черга пасти корів, череду. Череда – це коли багато тварин разом в полі, або на лугу випасають. Худоби на наш куток не багато, десь голів з тридцять набереться. Це мій перший похід з дорослими на пасовище, раніше мене з собою не брали, казали, що мала ще. А цієї весни мені вже сьомий рік пішов і я з радістю крокую стежкою ніби не на луг а на парад іду, попереду палицею, мов шаблею вимахую. Моя перша череда… Ніби нічого особливого не трапляється, цвіркуни свою пісню у травах відбивають, метелики з однієї квітки на іншу перелітають. Аж раптом шум, гам, чую бабуся кричить, а дідусь з Яриком попід беріг бігають. Підбігаю, дивлюсь, аж то наша красуня на той беріг річки пливе, як виявилось корови ще й водоплавуючими бувають. Пасовисько у нас біля річки та й та не глибока, вузенька, а спека була неймовірною і видно Джеся вирішила освіжитись і поплавати. Та так захопилась, що опинилась на тому березі. Завбачивши це, піднялась серена, група рятівників, десять хвилин і все, велике плавання закінчено, ласти на беріг і сушить хвоста. Рідні метушаться, хвилюються, а мені то що, весело. Ось так і минув ще один сонячний день казкового літа в Сабадаші.
ID:
410856
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.03.2013 23:04:15
© дата внесення змiн: 20.03.2013 23:04:15
автор: KiaMyr
Вкажіть причину вашої скарги
|