На небі розсипались зорі,
А з ними, мов хвилею в морі
Постукала осінь в віконце
Забравши тепло. Й миле сонце,
Вже світить у небі далеко.
Бо літо забрали лелеки,
А вітер у лісі гуляє,
Вдягнувшись в калини - намисто
Безжалісно листя зриває
У пору красиву й барвисту.
І дощик постукає в шибку
Розкаже він казку сумну
Про осінь, що пройде так швидко
Про пору оцю чарівну.
Яка нам дарує години
Чарівні та трішки сумні,
Проте, я люблю ті хвилини
Ті миті життя забавні.
Ті миті, коли ліс тихенько
Наспівує пісню палку
Запросить на вальс й помаленько,
Розкаже він листю- про вчительську долю важку.
Він пісню йому проспіває
За щирість його почуттів
За те, що як книга навчає
Ти вчитель – ти рицар віків.
Бо вчителю! Твій розум і краса
Є втіленням чогось нового.
Твій погляд творить чудеса
В навчанні і малого і старого
Твій голос наче дзвін дзвенить
Який луною в серці озоветься
Який залишить слід й за мить
Душевних струн так трепетно торкнеться.
Твоя терплячість і любов
Вона очікує поваги
Із року в рік учити знову й знов
Потрібно серце лев’ячої мать відваги.
Зайти у клас розмірено й щасливо
Лиш можеш ти, отак, у час
Коли лиш біль заниє і примхливо
Сльозинка з’явиться в твоїх очах.
І ти ідеш у ниву знань,
Даруючи мудрість наступним
Даєш ти усе, без вагань
Без вдяки й надії в майбутнє.
І не жалієш ти себе
Ні часу, який так швидко спливає
Ти педагог й ніщо не змінить вже тебе.
Для учнів – час, для себе – його немає
Тож ви у день веселий і святковий
Прийміть вітальні ці рядки
Хай шлях ваш буде лиш казковий,
А доля хай стелить життєві мости.
Нехай же цей світ віддасть вам сторицю
Того, що даруєте ви
Ангел нехай як зіницю
Зуміє від зла вберегти
Обличчя хай в усмішці сяє
І праця плідною буде завжди.
Рік за роком хай у щасті минає
В дружньому колі, без самоти
І нехай зорепадом у серці озветься.
І стрілою промчиться крізь час
Слово «вчитель», не раз відгукнеться
І не раз підбадьорить всіх нас!!!