На латаття Жаба сіла,
Голосно загерготіла,
Надулась, запузирилась,
На сонечку заіскрилась,
Стан поважно підняла,
Й мову томно повела:
«Моє болото, милий краю,
Кращого тебе немає.
Хвилює осокою купина,
Ковдрою вабить трясовина,
Опарів бездонна глибочінь,
Дзеркальна неба височінь.
Комарі хмаркують вдосталь,
Розгулятись – серцю простір.
Тут хоч плавай, хоч стрибай,
Не життя, а просто рай!»
*
Народ за те лиш Жабу славить,
Що вона своє болото хвалить.