Мене так гріє ця зима..
Я розтоплююсь від холоду і снігу.
Зліпи з мене бюст живого і розкутого,
натисни рі-плей на симфонії сміху,
.. мого.. нашого… незабутого.
Мене укутано і розціловано,
мене піднесено і замальовано
в пейзаж холодних і теплих спогадів,
у спектрі рідних, коханих поглядів..
Я ловлю їх і карбую в серці,
хай створюють в душі німе кіно.
Не буде відступів, коротких терцій,
буде чай гарячий і домашнє вино.
Не відпускай мене, зима,
заколихай до обмороження суму й страху.
Назад.. туди де очі горіли маяками,
на метр від молочного шляху.
Я співатиму знову Синатру,
говоритиму сама з собою,
кричатиму світові,
і мовчатиму з тобою,
моєю, холодною і непростою.
