Прибирати трупи твоїх ворогів,
спасати свою нетлінну душу.
Ти скажеш: "Як ти посмів?".
І знову повертатися мушу.
Ти знову будеш нишком убивати
нікчемних божих створінь.
Ти не здатна цей світ кохати,
краще в мене каменем кинь.
Я не хочу жити в притоні,
де за дозу спідкаюсь об гріх.
Твої очі торкають свідомість,
твоя зброя - твій лагідний сміх.
Ось і знову вертаюсь за щастям,
що як доза триватиме скоро.
Але ломка така зараза,
що з’їдає гордість, як втома.
І я сам чекаю приходу,
знов видіння мене порятують,
знову серце всю кров захолодить
та лиш люди цього не почують.