- Я загруз у прикордонні,
Всі редути оборонні
В мене виснажені вщерть.
Чи прийде голодна смерть ?
Чи почнуться сни безсонні ?
Й якось ранком на осонні
Я впаду, й Вітчизни твердь
Рухне поруч шкереберть ?
Ні, я встою ! Точно- встою !
Ворогам не дам покою !
Хто Вітчизну збереже,
Як не я ? Я встою ! Вже !
Встояв воїн- скам'янів !
Розігнав цим ворогів,
Смерть відчула слабину
Та й покинула війну.
Кучеряво- синє море,
Колосисте, неозоре,
Розійшлося навкруги
Й у Дніпровські береги
Поврізалося дощем,
І такий на серці щем
Став у воя ( кам'яного ! )
Золотого, золотого . . .
Час минав. Стояв вояк.
І Вітчизни твердь ніяк
Не вдавалося схитнути,
Хоч на дюймик підвернути . . .
Та одного якось дня
Наших два здорованя,
Взявши ломики під руки,
Без надмірних сил і муки
Підняли рятівника
Й до великого струмка-
Забуття струмка !- жбурнули !
Твердь Вітчизни похитнули !
Ех, немає в нас опори-
Перейшли вже через гори
Осмілілі вороги . . .
На воді- круги, . . . круги . . .