Не на жарт заїла нас буденність,
Спішимо, мов песик за хвостом,
І сьогодні пропливло без сенсу.
Ми спимо. От завтра буде злом!
Ніч пройшла, нічого не змінилось,
Марим, і майбутнє вже тепер.
Стоїмо, чи то земля спинилась?
Мрія нас під носом омине.
Також словом «завтра» зловживаю,
Я б хотів, аби прийшов момент
Де хоча б один день в календарі
Завтра звався – міцно, як цемент.
Так, щоб в день цей говорила совість
Те здійснить, що вічно не могли,
Між народом почалася б повість,
У якій від правди не втекти.
На світанку встали б неодмінно,
Лежні б повні спортом зайнялись,
Депресивні збили б стіни міма,
Приязню б до світу пройнялись.
Хлопець, у коханні не умілець
Дівчині би почуття розкрив,
Криміналу зрікся би злочинець,
Кар’єрист би мрійно відпочив.
Кинув би писать поет-невдаха,
Кухар вже він неабиякий.
Диво! Зоотехнік сіромаха –
Маляр із визнанням світовим.
На роботі в отакенне свято
Депутати мусять послужить.
Роблять, обіцяли ж бо багато,
Рік не зможуть злом це перекрить!
Знов спимо, за жестом диригента
Чари зникли, і нема брехні:
Утопічний день згорів дощенту,
Хочеш – то ізнов тепер гріши!
…Дівчина відмовить нещасливцю,
І гіркої вип’є він до дна.
Біжимо вже темпами лінивця
В дивний день тверезості й вина.
