* * *
Холод вовком лютим, сірим
Ікло інеєве шкірить,
Заплітає з Димом пальці
В розкошуючому вальсі,
Часом Холодова шерсть
Побіліє, бідна, ще й!
Так лютує сірий Холод,
Виє у дворах навколо…
У садах і на городах,
У козацьких нагородах,
У музеях-колізеях,
У хатині, де я… Де ж я?
* * *
Сіра шибка- сіра вата
Хати. Березнегувате.
Ніч пов'язує торбину-
Тулить матір і дитину,
Що забилися до хати
В місто Березнегувате.
- Ще ми тут не ночували!-
Говорили-бідували
Донька з матір'ю. - Були-
Били в шахті постоли…
Забрели в Кривий-бо Ріг!
О, тоді не чули ніг!
Шахта- ранить стопи страшно:
Ні травинки, ні комашки!...
Правда, славні кольори-
Золоті, як ми, копри,
Крицеві проходи-ходи,…
Синя іскра прохолоди…
Це не те, що сірувате
Місто Березнегувате!...
* * *
Донька матері- Весна-
Посміхалася, сумна.
Тиць та тиць- до Сонця-мами
Пролісковими руками…
Як прокинулися люди:
В цьому місті всюди (всюди!)
В голій сірості садів
Первоцвітів хор білів.
Сірувату сіру вату
Всі палили… В кожну хату
Сходив Березень, як тато
Міста Березнегувате.
А Весна під руку з ним
У кожненький сірий дім!
Що це? Січень се мете?
Це йому що, СМТ?!
Навіть Лютий знає свято:
Місто Березнегувате!-
І сміється в сиві вуса:
- Ось я, брате, розберуся!
Вже навколо березнево…
Березнегувате небо…
