Ходив і мучався… Одначе,
Той чолов’яга, ще козаче,
Свій гріх спокутувати став.
Не розуміли люди йо́го,
Кидали камня по лицю.
Окрім монаха, брата сво́го,
Ніхто руки не дав отцю.
Чим міг – усім допомагав:
Кусиньком хлібця, сало дав.
Порадою благою
Він завжди йо́го виручав.
І голова та чу́дна, сива
Усе хилилась коло ніг.
В тяжку хвилину попросила
Хоч після смерті пом’януть.
Гріхи, що ніс він на горбу –
Так все життя і пролежали.
Лиш опинившись у гробу,
Немов би всі вони пропали.
Не розуміли люди цьо́го,
Плювали на могилоньку жниця.
Окрім монаха, брата то́го,
Ніхто не пом’янув отця.
