Ти все мене запитуєш: "От, якби я помер?..." Я тобі скажу, щоб тоді було б: "Для мене б погас весь світ, я б не бачила сонця, під ногами тонула б земля, я б дивилась навкруги і не розуміла, що відбувається? Я була б як камінь - і ніби природою створена, але мертва. Душа пуста... Тоді страшний біль осяде у мене в середині, спогади будуть розривати все моє нутро, я буду сходити з розуму ночами і божеволіти самотніми днями, я буду ридати і благати Бога: "За що?, Чому? Ну, що робити далі?". А далі вже не буде, не буде тих мрій, не буде тих радостей, не буде тієї любові, не буде нічого такого, яке було дуже дорогим, що залишило прекрасні спогади і що більше ніколи не повториться... Не буде..... .
Так, життя б все одно продовжилось, але я б не стала щасливою, щасливою без тієї людини, на яку покладала всі надії і все своє життя! Я б тоді просто жила, жила, бо так треба.... Тож подумай, щоб було б з тобою, коли я помру................?
Так - це все роздуми… Але ми самі деколи нехтуємо тим прекрасним, що маємо. Потім страждаємо і коли наше страждання доходить до кипіння - починаємо виправляти помилку. Добре, коли помилку можна виправити, а якщо буде запізно…?
А в нас є найцінніше, чим живемо обоє - це наше щире кохання, наша любов нині і зараз. Любов - це інструмент, яким створюють безмежне щастя, або страшну драму, якщо нею неправильно користуватись. Тільки ми вибираємо, що будемо з нею робити: щастя чи трагедію…
Тож не питай мене що буде….., а допоможи мені творити ВЕЛИЧЕЗНЕ ЩАСТЯ НА ДВОХ! Ти ж МОЄ ЖИТТЯ! Ти в курсі?
