Село гука. (сестрі присвячую своїй, яка забула дім в селі)
Чим більше відбиває лік нам роки
І серце тужить в самоті,
Тим більше тягне нас до хати,
Яка стоїть іще в селі.
Вона там є,але не та.
Стара,покинута,пуста.
Нікому нині не потрібна,
А нам таки вона і рідна.
Там двері в сінях провиса,
Й причілка з півночі нема.
Господар-вітер в ній гуляє,
Тугу і смуток наганяє.
Он лава стіни підпира,
А місія не та була.
Пригадуєш,як всі сиділи
І мирно в хаті гомоніли...
Ось шафа двері відкрива.
Можливо, хтось її й згадає,
Як речі нові зберігала,
І ключик зверху завш ховала.
І стіл тесовий тут стоїть,
Він давні спогади таїть.
Йому недовго-тля з'їдає,
До себе сісти припрошає.
Портрети рідних на стіні
Висять давно у самоті,
І порохом лиш припадають,
Чи заберуть-того не знають.
Лежанка сісти все гукає,
Долівка рідних ніг чекає.
Дух хати зліг,він без надії.
Чи хтось окрилить його мрії?
Спориш подвір'я устилає
Навіщо? Сам того не знає...
А яблуня все шелестить,
Прохає,молить,шепотить!
А ти не їдеш,не згадаєш.
Чого, скажи, іще чекаєш?
Село,сестра ,тебе гука.
А в тебе -"все часу нема".20.12.1999р.
Дякую.Це є спогади рідного,далекого,минулого.Вони завжди зігрівають душу. 
веде годинник часу лік, а в нас такий короткий вік! Чому ж у нас часу не має на те, що саме головне...хто знає... 
.....Дякую за відгук 
