Настав легкий грудневий ранок. І вийшовши на вулицю,раптом вона помітила, що щось змінилося... Земля покрилася легеньким срібним шаром. Навколо вели свої хороводи рій сніжинок. Дерева стали такі красиві, що від них неможливо було відвести погляду. Десь на гілочці притаївся горобчик, який тихенько тремтів від холоду. Синички прилітали до годівниці і при маленькому подиху вітра, вони налякано летіли і ховались на срібних віттях гілочок. Стиха вітерець щипав щічки. ВОНА ішла довго не зупиняючи своєї ходи. Цариця хотіла поспіти, в усі сади, ліси , луки, затрусити поля, дерева , хати немов би чарівним, срібним снігом. Так ВОНА ішла довго - довго, інколи сідала перепочити, та коли бачила, що чарівне срібло почало топитись, вставала і дальше продовжувала свій шлях.Хтось стиха спитав "
Хто ВОНА?". ВОНА - це типерішня красуня, цариця ЗИМА...
