довершенням єдиним, крізь ребра, існуванню (методичка)
Синдромом присутності
Живої душі в тілі:
Я знов біжу і як хвиля -
Об скелю всім світом
Своєї бездонної втіхи.
Я знову все вщент:
Забуватись - це мої ліки.
Хтось голосно свердлить
Тихим поглядом знову,
А я плюю в стелю
Замість розмови.
Мені не люди, не світ,
Мені ніхто поміж мною:
Я осені цвіт -
Останнє, що є кольоровим.
Ти ж, мабуть, встигаєш
Щоранку хотіти
Прожити хоч один маєш
Так,як були дітьми.
І трохи пітьми не завадить
( І, насправді, так легше):
Пітьма молодість вабить,
Як єдине з довершень.
Синдромом присутності
В тілі пульсацій,
Набуває могутності
Мій культ релаксацій
в завершенні існування
(так, наче участь в акції:
"Ви знаходите в грудні
Життєві сенсації").
Не рийся у спогадах,
Залиш, мала, осторонь -
Їх рани у соді,
Життєвий той острах-сон.
Бути одиноко-єдиною
Цією над блідою картиною.
Чуєш, не жалій світу!
Будь взимку - зимною:
Ти можеш вже не хотіти
Ні взаємного щастя,
Ні щасливої долі.
Хотіти - безглуздо,
Воно саме все, по волі...
Коли застигає кров-фарба,
Що сиропом кадмію
Крізь всі твої ребра,
Відчуєш одразу
В чому реальна потреба.
Не ускладнюй. Ковтай
Кисень жадібними губами.
Не живеш?- існуванням зникай,
Коли не маєш особистої драми.