Як хочеться нам інколи співати,й крізь ноти плакати й кохати,
Пливти через потоки слів,що у душі спроможні викликати спів,
Та остогидло почуття і серця відчуття,що серед хвиль Тебе,щось нелюдське чека!
Чека на Вашу щиру Ліру,на повноводну небесами Віру, зі сміхом впевнено-зарозумілим,ховаючи за ним свій статус істинний -душі і серця огрубілий,котрий сприймає чистий спів(не тільки вголос,а й життям) за власну недозволену образу,який немає права існування,без підлої душі ним керування! А як багато душ-сердець хотіло б стати з щастям під вінець,в котрих воно є в кожного своє,та все ж оте чуже так вперто упирається і вміло,що важко розібратись -де ж воно?
А як співати хочеться, й не тільки вголос....
Тим більше знаючи,шукати де його....
