Втоптані дороги, висушені ріки,
Випиті боклаги, зламані кістки.
Ми тому такі всі згорблені каліки,
Що до злості завжди зводили містки.
Скільки вже зморили праць тих невмирущих,
Що складали душу віршик до вірша.
Ми без тої правди - без коріння кущик.
І безрука п'яна втомлена лівша.
Поважай людино, того хто до тебе
Зміг перебувати в світлості святих
Може й ти колись ще підстрибнеш до неба
І одягнеш з ними шатів золотих.
