Мадам, Ви бачили в мені свого чоловіка,
Але я ж птах... Мені літати – ось потіха.
Ці жалюзі дають спати, спокій та не жити.
"Прийду додому о котрій?", - так можна точно згнити!
Душа і так в кайданах, в тілі, в целофанці,
Живем, як жили тисячі років тому - неандертальці!
Ви вибачте мене, при пам'яті живу лиш перший раз,
І що не так кажіть мені і людям напоказ.
Кажіть, що цілував не так, а, може, й не туди...
Кажіть душі нема - лиш дерев'яні губи,
Бо я ж не знаю, хто я серед цих рабів...
А, може, слід мене шукати вже серед мерців?