Не смій мене, коза, отак критикувати,
Ти там, де я ходив, ніколи не була.
Твоє життя, на жаль, заковане у грати
І клітка та твоя для мене замала.
Для мене одяг, гроші нічого вже не важать,
А ти на псевдоблага вульгарну слину ллєш
І смієш оправдати де наклеп і де кража,
Із вічного нічого ніколи ти не п'єш.
Не смій мене судити, бо ти не мого рангу,
Насмішки збережи для всіх таких, як ти.
З якого би до мене не підкрадалась флангу,
За мур не проберешся, хоч як ти не пихти.
І, може, ти більш вірна, життя твоє правдиве,
Та я гребу, як знаю, бо так велить душа,
І ти не відчуваєш ці якісні обриви,
Тож спробуй проковтнути цього тобі вірша.
Присвячено всім низькопробним, пустопорожнім,
сучкам...