Надворі вже темно. У каміні потріскують останні дрова. Містер Джонс напівдрімає, але ще досі чекає її.
Вона приходить. Тільки у сні.
Містер Джонс морщить чоло і голосно видихає.
У руці в нього біле вино, у очах іскри. Або навпаки - у очах побіліло.
\"Так, Лілі, мене знов погребло,\" - сухо констатує Джонс, ніби слова нічого не значать.
Його пальці простукують дерев\'яний простір під руками. Виходить мелодійно. В такт.
Вона стає на коліна. Знов уві сні. Нагадую,що не забувались.
- Мої страви без тебе пісні, - благає Джонс.
Вона не розуміє, що це благання.
Як не дивно, я теж.
- Ти пику таку не корч, милий мій Джордж, марні старання.
У мене сім\'я. Я не твоя, містер Джонс, не твоя, - на \"містер Джонс\" вона підвищує голос, робить паузу і видихає. - Ти подарунок на кілька ночей.Ця гра не варта свічей.
- Кілька ночей, кілька свічей і я.
Хіба так важко забути слово сім\'я?
- Містер Джонс, як поживає пан Дрю? - вона нагадує йому про щотижневі візити до психотерапевта.
- Він буде страшенно радий, бісовий аналітик, - відповідає Джордж, приймаючи пас. -Давно я не тішив старого примарами. Я думаю, він вас позбудеться.
- Містере Джонс, моя компанія вам остогидла?
- Так, ви постійно брешете.
- Ваша примара у вашому сні вам же бреше? - лукаво закотила очі примара.
- У тебе немає сім\'ї, - каже Джонс страшенно самовдоволено.
- А у Лілі є, телепню.
На цій фразі він прокидається, повний рішучості відвідати пана Дрю.