І коли останній промінь великого
Всечуючого бога з дивним волосям
Торкаєтся ног її...
Тіло її наповнюєтся світлом століть
І смутком Землі.
______________________________________
Вії твої у колючій ночній спразі
Рухаются теплим бризом
Вздовж скнілих пейзажів вікна.
Затомувавши подих ловлю хвилі сяйва...
Янголська прозорість - боюсь
Зробити рух, наче ти найкраще
Осіннє мариво...
В моєму кутку видно усю тебе
Чутно той літній первобутний пил
Коралові вуста -
Бездонність очей...
Грішні думки рояться великими шмелями
Дитяча гоова наче вибухає:
"Підійти, коснутись, притиснути
Як великого метелика що існував...
Що казали та небуває таких дурна ти...
Але є он він..."
_______________________________________
Метелику...Метелику! Можна?
