в перепиттях днів буденних
непомітними стають роки
Усе життя в турботах сьогоденних
Немов на березі бурхливої ріки
Крокуючи вперед вчимося жити
а захід сонця лиш рахує дні
Потрібне треба вчасно говорити,
щоб каменем не осідало у душі
Бо кожен крок, це відрізок розлуки
А шлях – це привід повертатись знов
Туди, де наче хтось веде за руку
Туди, де пахне мамина любов
Щасливий той, хто вдячно розуміє
Оту глибинну істину просту
Оті слова, що все життя леліє:
«Мамо, я вас люблю!»
