твій світанок є чимось дуже інтимним.
адже оця дрімота, в якій живеш
інший ТИ,
настільки тепла, що ти тулиш до неї
замерзлі ноги, обкутані шкарпетками
рутинних справ.
І коли Старша сестра стягує з тебе
нагріту ковдру, ти встаєш, і невдоволено
намагаєшся донести ще не втрачений
шматок тепла до ванної,
де ще у напівсвідомості чистиш зуби
і напівмариш під важкими повіками.
Розплющуєш їх, дивишся у люстерко
згадуєш анекдот про те «які жахи
сьогодні по дзеркалу показували» …
Мозок ще спить, але в голові
вже крутяться чиїсь запитання
«Слухай, а хіба не це твоє справжнє обличчя?
Оте без косметики…
чи зі щетиною…
з мішками під очима…
із слідами швів подушки на правій щоці…
з розтріпаним волоссям…
і з нерозтраченим теплом?»
Поки ти не одягнув гримасу
щастя –байдужості-уважності-горя-приязні-ненависті,
вигляд не такий вже й привабливий для самого себе.
…Тому холодна вода знімає останні штрихи сонливості
і надає твоєму обличчю «правильного»
або ж щоденного виразу.
(іноді трішки зміненим під впливом настрою).
Вранішні ванні роздуми завершено,
повернувшись в кімнату, застелюєш уже холодне ліжко
повинностями і планами.
Потім їси спогади вчорашнього дня
(хоча багато хто не любить сніданків,
і як наслідок їхні спогади пахнуть гіркою кавою)
Потім….ти ж знаєш, що потім.
Ти ж do it every morning
Every day in your life.
Ти ж знаєш, як любиш
своє нерозтрачене тепло, як оберігаєш його всю ніч
….поки будильник не розлучить вас!!!
Ти ж знаєш…