Соромно згадати,
Соромно спитати
Вірити потрібно,
Вірити й не знати.
Утомлене місто.
Усі ніби чисто.
Здається так треба
Пусте тільки крісло…
Хіба це за планом?
Хіба все не даром?
Поплаче лиш небо,
Світ зробиться паном
Підкова на щастя,
Кроваве зап’ястя.
Тобі це для неба
Й не треба причастя.
Мені так хотілось,
Комусь наче снилось
Те дивне кохання
Для тебе спізнилось.
Тож не треба кричати,
А лиш світ пізнавати,
Щоб змінилось суттєве
Й не хотілось вмирати.
