Важко називати другом ту людину,яку хочеться назвати «коханий».
Важко йти поряд і не триматися за руку.
Важко бути за міліметри від губ,які не можна поцілувати.
Важко дивитись у рідні очі і бачити у них порожнечу.
Важко засинати на двоспальному ліжку одній.
Важко прокидатися вже з поганим настроєм.
Важко, коли людина для тебе все, знаходиться за тисячі кілометрів.
Важко повертатись до людей спиною,коли тобі не раз встромляли в спину ніж.
Важко тримати телефон у руках і знати, що ніхто не подзвонить.
Важко любити тепле літо,а бачити за вікном холодну осінь.
Важко кожен день рухатись у одному напрямку.
Важко довіряти людям після стількох зрад.
Важко відпускати минуле.
Важко проходити повз людей,які колись грали важливу роль у житті.
Важко зігрівати тіло,коли холодно душі.
Важко посміхатись, коли біль ламає ребра.
Важко знаходитись у стадії невизначеності.
Важко розуміти,що деяких людей вже не повернути.
Важко збирати осколки розбитого серця.
Важко терпіти, коли хочеться кричати на весь світ.
Важко злітати, коли знаєш ціну падіння.
Важко залишатись оптимістом у цьому песимістичному житті.
Важко пропонувати допомогу після стількох відмов.
Важко кохати людину після стількох образ.
Важко залишатись одній в квартирі.
Важко накривати стіл на двох і наперед знати,що ніхто не прийде.
Важко повертатись туди,де ніхто не чекає.
Важко слухати музику, бо вона має спогади.
І якби ви знали як важко це писати, коли у тебе на очах сльози, у душі - Чорна дірка, коли все пливе перед очима і ненавидіти себе за це.
