Скільки в нім шуму - то плаче сполохана пташка
і лине відлуння та чути нестримності сповідь.
Випадок, страх, і без фальші та легкості, тяжко,
В летінні - пташата ж від долі чекають на порідь.
Вільний, той крок хижака у оформлені часом -
Той хижо дивився, таївся, затих, вижидає...
Безліч птахів, що були навкруги усі разом,
Почувши той плач, подивитись, летіли чи в зграю.
Всі покружляли, сміливо додавши лиш шуму -
Ніхто не насмілився вниз, поміж страх, полетіти.
Дивляться боязно, з острахом, і не без суму,
На долю залишені, пташки приречені діти.
Скільки в нім шуму - даремно, а може щось буде!
І вітер буває розгонить всі хмари під вечір.
Щастя пташатам, хижак, що з’явився вже другий
і вдвох за поживу змагались, забувши малечу.
Хто рятівник? Всі міркують із галасом птахи.
Усякий хвалився , що він лиш герой тут і витязь -
Мати ж, пташат заховала подалі від лиха -
Хижак переміг, вже ішов на поживу дивитись.
13.09.2012
Чи ж не втім наша біда, що зачужою лиш спостерегаєм з віддаля. 
