Як їх забракло,то де ж ту думку взяти?
Де їх шукати, а ліпше, де знайти?
Чи, може, варто краще промовчати..
Або ж відкрити на вустах замки?
Хтозна якими вони будуть:
Чи гострими, чи бідні й непрямі,
А, може,ненависть побудять
Й затопчуть на смерть на землі?
Або припустимо солодкі та нещирі,
Щоб так розбавити тони.
І ніби все у дружнім мирі,
Насправді то єхидні ми.
А де ті ніжні й справжні,що колись звучали,
Коли крім них не знала інших я,
Які на язиці з любов’ю проростали
Й не гралась ними, мов те немовля.
Де ті, які пігулками легко назвати,
Де ті, які не топляться в думках,
Де ті, які не важко промовляти,
Де ті, які вже складені в купках?!
Та всі слова, які могла б сказати
Так міцно замкнуті в тюрмі…
І вже вуста не вмію відкривати
Для тебе назавжди німі..