…Моїм небом була його стеля…
із пісні групи «Крихітка»
Я лежу
У холодній постелі.
(Я сама тепер п'ю,
і сама застелю)…
Ти знаєш, по стелі
неймовірно багато
нанеслося рельєфів пустелі
ще із часів, коли в моду
входили постоли,
а по столах
апостоли
залишали вино.
(Його кров).
В ті пости
ти пустив
на свій пост,
а зіниці зірниці
різниці не знали.
А знали лиш сон.
Той, що живе
між повік,
може, мить.
Може, вік.
Так тривало весь рік.
Ну а потім сусіди
з усюди залили
мою Атакаму…
Атаками я добивалася правди…
Погрози, невтішні прогнози,
невчасні сльози…
І добилась!
Поранена ніжність.
Білосніжна рівнинність -
нова Антарктида.
(Я сама і гуляю, й лягаю).
Тут надто холодно…
Я звідси втікаю.