Серед трави зім’ятої вітром
Дикий кіт зі зламаним годинником
У лапах простору.
Блукаю лісом історії
Де замість дерев ідоли,
Де замість суниць – вовчі ягоди,
Де замість неба – дірява парасолька Мао
Де замість вовка – Калігула
Влаштовує чергову оргію
Чи то у Римі бундючному
Чи то в Москві у горілці втопленій.
І всі стежки переплутані,
І всі білки – «білочки»,
І кожен ведмідь людожерисько
І кожен гриб мухоморище…
Кортить на галявині
Собі могилку вирити
Але заступ зламаний.
Тому блукати приречений
В цьому лісі дрімучому
Не одне літо-літечко
А ціле тисячоліттячко
Аж поки журавель
Чорним мічений
Не заспіває світанку
Пісеньку…
(Світлина автора)
чудесний верлібр... інколи відчуваю те саме... вгадали настрій... дякую
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Приємно Вас чути і читати. Мене справді в останні дні понесло на верлібр - пишу і пишу. Тут тільки дещо виставлене. Це під впливом сумного настрою... А планував написати велику прозу - спогади про свої закордонні подорожі (які були давненько). Але поки що спромігся тільки на маленький хайбун...
Прочитала, щось навіяло мені, напівмороком, асоціації з твором Наталі Болдирєвої "Чаклун"(там фентезійна тема, але якщо взяти за основу філософічну метафоричність..)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! Цього твору я не читав - але обовязково прочитаю.
Та скоріше б уже той світанок!!!
І мухоморище стане боровичком, А "білочка" вистрибне пухнастою білкою на сосну, а з вовчих ягід впаде насіннячко і проросте солодкою суничкою...! І сонечко усміхнеться на всю ширину рота, проковтне темряву і пустить промені добра у кожне серденько, а у Ваше цілий оберемок!!!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за таке цікаве розуміння цього тексту, який писався так несподівано і раптово... Справді, треба бути оптимістами. Але нажаль сумні настрої теж бувають - і вони не безпідставні...