Учора сушили цибулю.
Її полисілі боки сміялись до сонця,
Грілись, впивались теплом.
Вона загравала з стареньким котом,
Не знаючи, що завтра Льонця
Вкоротить їй життя в борщу каструлі.
Льонця очищала цибулину :
Роздягнула, а потім дрібно-дрібно посікла,
Обличчя скрививши, одначе,
Й ридаючи немов дитина,
В якої мама щойно цяцьку забрала.
Не кожен вбивця над своєю жертвою так плаче.
