Розумію, почути тебе я не зможу,
Не затлію, чотири ці дня і три ночі,
Проберає, крізь хвилі мелодій ментолу,
Цей твій подих крізь трубку, з голови і до долу.
Не знайомі, тіла між собою,
не відомі, крапки наші й коми.
Роздивляюсь, та хворий тепер я тобою.
Розкриваюсь, і тет-а-тет я з собою.
Ти малюєш, емоції й горя цим звуком,
Не турбуєш, мене крізь пластмасу ноутбуків.
Не кидаєш, слова всі свої ти на вітер,
Я не знаю, що нам із цим дійством робити.
Хоча знаю...
Три крапки...
Так знаю...
зустрітись...
Любитись...
Кохатись...
Літати...
Хотіти...
Лежати...
Тримати в руці твою руку.
Чекати...
Не знати з тобою розлуки.
Кричати...
Про цвіт у душі моїх звуків.
Співати...
Що нам не загрожують муки.
Та знаєш, кохана, тепер так буду звати.
Я чую, що ти небайдужа душа й я.
І я не байдуже мрію про тебе,
Ти для мене як синєє небо.
Твій голос це крапля миттєвої втіхи,
Яка пів години триває, і тільки...
У трубці лунають короткі ті звуки,
Як я набераю тебе крізь розлуки,
Ніхто і ніщо, навіть тиша не знаэ,
Як я...
Як тебе я сильно кохаю...
