Привіт. Знаєш інколи хочеться забути все: просто полетіти високо високо в небо, де ніхто не буде дивитися на тебе згори ,не буде тикати пальцями і казати про твої помилки ,де будеш повністю відчувати слово свобода ……Але тоді захочеться трішки неволі під назвою кохання……Це слово обпікає кожне серце і вимотує душу.
Воно заставляє людину робити безглузде, для інших смішне, а для когось незрозуміле.
Це слово що увібрало в себе те все ,що можна розповісти за допомогою семи нот.
Кохання – це гармонія душ ,це коли не говорячи нічого знаєш все ,
це коли дихаєте одним повітрям, живете однією думкою і спілкуєтеся однією мовою - мовою добра і ніжності . Але часто буває що кохання не розділене тоді воно починає тебе душити ,адже для однієї людини його замало ,а на двох не вистачило. І часто люди плачуть над долею проклинаючи всіх і все не знаючи, що можливо їхня половинка зовсім поруч: можливо це друг , співбесідник в маршрутці , продавець магазину……..
Але кому ж нас судить якщо ми самі в собі не можемо розібратися: ми просимо поради у людей ,але самі наперед знаємо ,що нічого з цього путнього не буде ;
ми плануємо наші дні ,загружаючи їх роботою, щоб забути про минуле.
Але якщо його не відпустити ,не відпустити ті спогади, то нічого не допоможе
і будеш мучитися картаючи себе думками що ж я зробив не так.
Хмммммммммммм тож виходить що кохання – це неволя , неволя самого себе, адже своїми почуттями ми перекриваємо собі повітря і якщо немає другої половинки то повільно втрачаємо сенс буття.