Він не приходив декілька ночей,
залишав відбитки пальців на дверях,
та не приходив.
Змивали зливи сліди його очей і штампи ніг
на роздоріжжі колій.
Кудись ішли вогні,
минаючи мости й розпечені заводи
стояла північ мовчки, а вона
чіпляла пальцями фіранки,
шукаючи його кудряві локони на скроні.
Він не приходив декілька ночей,
топтав розкурені цигарки і бутони
не подарованих троянд,
забутих сцен
і жестів вірності, і ще кількох залишених удома
гарячих чашок снів
із присмаком любові.
Він не приходив, бо боявся сліз,
прощальних вигуків годинників на стінах.
Йому нав'язливо ввижалися зап'ястки
її кістлявих рук, що обвивали ноги й тіло.
Йому нав'язливо вручили автомат,
снаряди, бомби і кількох солдатів.
Він не приходив декілька ночей підряд,
а потім тижнів, місяців і наболілих років...
Вона померла в сороковому, наприкінці
весни, обдертої до крові.
На ній залишились сліди від ран та опіків,
і ще кілька - від запеклої любові.
Стояла північ
мовчки,
загубившись серед повоєнного маршруту часу.
Він не приходив декілька забутих вічностей,
він не приходив,
бо боявся свого страху...
