Плив корабель бездонним сірим морем,
Той одинокий і забутий корабель,
Що проклятий, розбитий горем...
Шукав пристанища гірких земель.
Ким пущений назустріч смерті?
Ким не пробачений і кинутий в пітьму?
Вітрами зморений, штормами стертий,
Заплив у казку тиху і страшну.
Червоне небо спалене вогнями
Сумних драконів полум'ям святим,
Над тим, хто вигнаний богами.
Він пам'ятає - небо вже не з ним.
І він пливе, мов на долонях моря,
Чорні вітрила в даль його несуть.
він знав, що вирок прийде скоро
І темні вісники вже вирушили в путь.
Хто він такий, цей мандрівник нещасний?
І перед ким не боячись грішив?
Цей славний лицар, гордий і прекрасний,
Когось любив і люблячи згубив.
В тумані хмар засяяв раптом замок
Й до берега той корабель пристав.
Скрізь була ніч, а на землі - там ранок!
І на коліна мандрівник упав.
Почувся голос тихий і священний,
Той, що прощає людству всі гріхи:
"Іди собі, шукай її прощення,
Й тебе колись помилують боги".
так романтично....зараз так мало хто пише .........нежаль....
