Там, де вічність плете сплетіння,
Надпис чорним із білих літер.
Де холодне, вишневе цвітіння,
В мені буде битися вітер.
Відпусти мене, зніми клітку,
І біжи, куди бачиш дорогу!
На мені тепер чорна мітка,
Не спинити душу одиноку.
Коли вишня цвіте над обривом,
То мій смуток по світу несеться.
І мов сніг, відчайдушним поривом
Білий цвіт замітає у серці.
Ти залишишся в світі чужому,
Де навколо лиш біле цвітіння
Застилає в очах твоїх втому,
Будеш вічно шукати спасіння.
