Важче дихати, ніж звичайно...
Біль і втома так косять з ніг!
Треба літа! Не календарного,
а такого:
"...бо я не міг...
залишити тебе обов'язкам...
Розмінять на важливість причин..."
Щоб торкнутись щоки було боязко.
Щоб знов загубити той лік годин...
Щоб аж... по вінця!.. Напитись тишею -
Мовчання вдвох не таке їдке.
І знов тамувати віршами,
Свою Душу, про щось близьке...
Бо зараз ще важче дихати, ніж звичайно.
Цей біль і втома так валять з ніг...
Потрібно літо!.. і пити чай!..
І цей струс серця:
"Пусти уже хоча б на поріг!.."
31.05.12 21.44