Запала могила, похилився хрест,
Стоїть серед поля, немовби той перст.
Лиш бита дорога до нього звертає,
- Де він тут взявся? - все молодь питає.
Хто квітку поставить, хто зірве билину,
Не минають люди у полі могилу.
Та одного дня старенька з’явилась бабуся,
- Зустрічай, синочку любий, я твоя матуся.
Впала бідна на коліна землю пригортає,
Гірко плаче, а те горе по полю блукає.
- Любий синочку, соколе, скільки літ шукала,
Скільки ночей тих безсонних на тебе чекала.
То приснишся в сповиточку тебе пригортаю,
То до школи, то в солдати тебе проводжаю.
А прокинусь, то лиш сон бачу,
Так в подушку я до ранку гірко-гірко плачу.
Одинока осталася, немовби билина,
Нема роду ти загинув, а я сиротина.
Довго правди добивалась, скрізь листи писала,
Хоч знайти твою могилу надію плекала.
Є на світі добрі люди дякувати, Богу,
Все для мене розказали, зібрали в дорогу.
Прийшла старість не питає чи сама я в хаті,
Треба ладу кругом дати, дрова нарубати.
Візьму грудочку землі відвезу з собою,
На тім світі, сину любий, зустрінусь з тобою.
Треба їхати до дому дорога далека,
А до тебе я летіла, мовби та лелека.
Посаджу дома дубочка буду поливати,
Мов з тобою, з тим дубочком буду розмовляти.
Прощай сину, прощай любий, кохана дитина,
Твоя ненька залишилась на вік сиротина.
ID:
335719
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 07.05.2012 19:15:22
© дата внесення змiн: 07.05.2012 19:15:22
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
