Легкий, пухнатий сніг кружляє,
І сильний вітер звідусіль,
Навколо землю одягає
У сніжно–білу заметіль.
Під білим снігом ліс і поле,
Їх неможливо відрізнить,
Лунає дзвінко так, навколо,
Як лід над річкою тріщить ...
Я снігом глибоким іду,
У спину вітер підганяє.
Я рідне місце не знайду,
Бо сніг і час його ховає.
Не буду більше милуватись
Я квітами запашними в лузі,
Не буду я їм посміхатись,
Як милій і вірній подрузі.
Не буду вже більше ходити,
Я серед некошених трав,
Не зможу і друзів зустріти,
Що з ними в дитинстві я грав.
Не буде мене зустрічати
Уранці похилений дах,
А пісню лиш буде співати
Нам ранньою весною птах.
Іду я засніженим садом,
А думи, сумні в голові
Проносяться, як зорепадом:
- Це не кінець! Ми ще живі! 31. 01. 2003 р.
