* * *
Створюю видимість творення,
Без вороття і повторення,
Коли між чаєм
і книгами
Вивчаємо
лінії-вигини
На душах і на обличчах.
Порушую протиріччя
Між “его” і “антиего”.
Приєднуйтеся, колего.
Якісь ми сьогодні п’яні,
До “іня” тулимо “яня”.
А осінь, така непізня,
Скидає з мене білизну.
І вечір тисне на скроні.
Давайте свою долоню,
Приборкайте моє “его”…
Врятуй мене, мій колего…
Примружено мене міряй
Поглядом, повним довіри.
Можна в осінь помріяти.
Краще просто погрій мене.
Давай долоні стиснемо
І долі ще,
Щоб не боляче…
Подивися на мене натхненно –
Хіба на мені не написано
Чорним по зеленому
І зеленим по чорному
В пору гарячої пристрасті,
Відсутності непокори,
Місяця срібно-рідного:
“Ти мені так потрібен…”?..
