Полином заростає стежина…
А колись був широкий шлях.
Дикі трави шумлять на нивах…
Дикі квіти цвітуть в садах…
Завтра знову тут зійде сонце
Як і безліч років тому.
Знову навстіж відкриєш віконце.
Знову стрінеш свою весну.
Ковила розцвілася в косах.
Та й до діда прийшла зима…
А весна мов дівчатко босе
По безлюдних біжить містах.
А тобі — все весна та давня…
Чорним димом зайшлась земля.
І розмови всю ніч до рання:
«Радіація?.. Дивина…
Ні почути її ні побачить…
Чом же галасу скільки зняли?..»
І автобусів в села нагнали…
І кричать щось собі: «Вивози!» …
«Це не страшно. Ми ще вернемось» -
Заспокоював стиха син.
У палаті в новій лікарні
За пів року він догорів.
Ну а потім вони повернулись
В рідну хату, де все жили…
«Радіація?..» — лиш всміхнулись…
Час минув… Скрізь тепер полини…
Ластівки все вертають додому…
Звив на хаті гніздо чорногуз…
Станеш ти перед образом Божим:
«Отче наш, ти ще нас не забув?..»…