Затихли літом солов’ї,
За весну відспівались,
Сум у мене на душі,
Спогади знову підкрались.
Дитинства стежкою ступаю,
Холодною ранковою росою,
Я спокій тут собі шукаю
Та зустрічаюся з тобою.
Тут все таке мені знайоме,
Куди не погляну рідне все,
А ось так вік рідне поле,
Навпростець стежка в даль веде.
Веде та манить за собою,
Волошки сині, маків цвіт,
Іду дивлюсь вперед з журбою,
Шукаю, мамо, ваш я слід.
Вже привела мене стежина,
Туди, де слід згубився ваш,
Матусю, рідна і єдина,
Навіщо залишили нас?
Скільки на серці суму, жалю,
Важко так болить душа,
Стою і сліз я не втираю,
Без вас я, мамо, сирота.
Сім’ю давно свою я маю,
Ростуть мої любі сини,
Без вас, матусю, я страждаю,
Лиш тішать мене мої сни.
У снах вас, ненько, зустрічаю,
Немовби все те наяву,
На ранок сон той пригадаю,
І втру солону я сльозу.
Чорнобривці цвітуть на могилі,
Любили ви їх у свій час,
Пробачте, ненько, своїй дитині,
Не вберегла від смерті вас.
Не вберегла, я так бажала,
Щоб поряд ви завжди були,
Пісні я ваші так любила,
Хоч сумну, хоч веселу ви вели.
Тут все я, мамо, пригадала,
Роки летять-летять у даль,
Душа моя гірко ридала,
На серці вічна та печаль.
ID:
332840
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.04.2012 18:13:36
© дата внесення змiн: 24.04.2012 18:13:36
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
