Помовчи, милий мій, не питай,
не спіши зазирнуть мені в душу,
що на серці моїм, не гадай,
чим собі я голівоньку сУшу;
ще не час, милий мій, ще не час
пізнавати мої таємниці, -
ще промінчик надії не згас
у віконці моєї темниці,
ще кохання мене зігріва
і на біль озивається серце,
ще не втрачена віра в слова
й бачу світ крізь рожевеє скельце,
ще тремтять полохливі пташки
на довірливій теплій долоні,
і мої відчайдушні думки
ще з надією стукають в скроні...
Не спіши ж, милий мій, постривай
силоміць зазирать мені в душу, -
там чистилище поки, не рай,
і пройти я сама його мушу!
