… очі дивної ні на що не схожої істоти , відверто випромінювали смуток , про те замість сліз , як це буває у людей , у цього екземпляра , жертви експерементів природи , виливались іскри . Ці маленькі зародки полумя котились по обличчю та чомусь не обпікали , суть у тому , що іскри були холодні , навіть крижані . Покидаючи площу лиця , вогняні тріски похапцем зкочувались по нижніх та верхніх кінцівках , оминаючи лише місця , де крізь сіро – зелену пародію шкіри пробивались абсолютно сиві волосинки . … минуло секунд з двадцять і засмучена постать повністю окуталась вогнем . Істоту це не лякало , навіть навпаки , піднявши голову до неба , постать впала на коліна і пальцями рук повільно робила дивні рухи , не наче лапаючи у повітрі африканських метеликів . Чому саме африканських ? Не знаю , просто вони більш габаритні за наших рідних ,,батерфлаїв”. … .
… вогонь був холодний і цей холод нещадно проникав у нутро істоти , роблячи вираз її обличчя ще більш не зрозумілим . Руки продовжували лапати невидимих крилоносців , а зигзагоподібні вени наливалися сумішю схожою на кров , тільки на багато густішою і насиченішою . Ще мить і кістки , хрящі та сухожилля теж почали невпинно проростати з шкіряного покрову , на лиці зявилася наче б то посмішка , але якась вимушена . Тіло підвелося з колін і почало всіляко вигинатися , тим самим даючи більше простору жевріючим іскоркам . Небо почало плакати … .
Поодинокі краплини небесної вологи ледь чутно падали на перші опавші листочки вікових дерев і своєю наявністю порушили тишу і всевладний спокій . Істота тепер продовжуючи палати і дозволяючи вивільнятись своїм внутрішнім складовим , вже не вигиналась і навіть не лапала метеликів , а лишень поглядом шукала ті самі поодинокі крапельки дощу . З кожним наступним кадром водяна гвардія все більше заповнювала обєми безмежного простору , надаючи солодкувато – приторну вологу . Ніщо не було зайвим : ні дощ , ні багряний місяць і навіть присутність невідомої істоти щедро огорнутої полумям . Постать в решті решть стала суцільним палаючим кістяком і раптово спалахнувши залишила лише кумедну хмаринку пару , яка своєю формою нагадувала напів розкриту мушлю з перлиною . … дощ , дощ посилював свою владу і доводив до суїцидального приступу і в результаті до абсолютного знищення відчайдушних покинутих на призволяще ще тьох чи чотирьох доньок зниклого вогню , іскорок . … повітря стало важким , важким від напруженої вологи , а небесне крапання втопило собою останню надію про осіннє тепло , прийнявши за жертву лише не відому істоту … , істоту , яка все ж має імя , всім знайоме та близьке – мрія . Так , лише мрія , може спалити себе за для порятунку чужих сліз , чужих сподівань , чужих душ . … адже ніщо не вічне , лише пам'ять , а особливо пам'ять про хороші вчинки … … … … … .
ID:
322302
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.03.2012 06:55:06
© дата внесення змiн: 16.03.2012 06:55:06
автор: Андре Ільєн*
Вкажіть причину вашої скарги
|
