Спочатку було небо , ... потім ... була тінь , а потім ... не знаю ... мабуть потім була тиша ... . Так , саме тиша , яка без слів може розповісти та описати усе : онімілі очі зірок , присмалені тихим вітром , солоний подих весняного бризу і навіть ... те , чого насправді не існує ... тобто тебе .
Дорозуму повільно , але все ж таки , приходила думка ... , навіть не думка , а усвідомлення . Усвідомлення того , що приблизно третина свідомості та мрій покинули моє грішне тіло ... . А єдине я знаю напевне , що це лише початок ... . Далі ... , а далі буде безмежний холодний біль , який проникатиме до самих кісток моєї хворої уяви ... .
... потім не залишиться нічого . ... . Лише пожовклий бамбуковий торшер , якийсь ... він мені не відомий і , мабуть , через це він плавиться в тумані хмарин та приєднується до химер , що танцюють довкола ... . А поруч мертва від смутку свічка , віск , від якої , зєднався з моїми руками , так , наче це все містичний сон і нічого більше ... та розплющивши очі , я знову почну відчувати небо , забувати спокій і вже ніколи , це точно , ніколи не відчую щастя ... та зараз це все мені не потрібне ... .
... . Допоки остання крапля воску не залишить свій криваво-багряний слід на моїй шкірі , усе буде добре ... принаймні мені так буде здаватися ... потім , в голові знов почнуть майоріти кадри з не відомих мені фільмів , ... фільмів життя інших людей ... .
... . Інших ... не таких , які оточують нас кожен день . Тих людей , які схожі на тебе ... тобто , люди-янголи , які закутують цей брутально-тьмяний світ у свої молочно-білі крила . І нехай хоч хтось скаже мені , що я не правий , що я не так мислю і ... , що я взагалі ... – божевільний ... .
Мені байдуже , ... .
Я знаю лише одне , ... допоки світло твоїх , напів живих , очей буде невпинно плавити мій лід ... я буду жити ... .
ID:
322187
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.03.2012 20:04:20
© дата внесення змiн: 15.03.2012 20:04:20
автор: Андре Ільєн*
Вкажіть причину вашої скарги
|