Ясній над нами даль щаслива,
Нехай цвітуть сади весни,
Щоби ніколи мати сива
Не ждала сина більш з війни.
У неї сльози ще на віях,
А в серці схована печаль…
Десь спить синок її єдиний,
Вона все йде його стрічать.
Заснуло серце,спить спокійно,
Вже у душі цвіте весна,
А вона немов лебідка,
Все свого сина дожида.
У небі журавлі летять грайливо,
А в неї очі повні сліз,
Вже не побаче більше сина,
Того, що вірну службу ніс.
Ми не кидаєм слів на вітер
До сонця сміло ідучи.
Нехай ростуть щасливо діти,
І вже не чують голосу війни.