Натішився в розбещених обіймах…
Закидане камінням ластівки гніздо
Вже неживе… Невтомна хтива відьма
Вже ллє наступному своє «Бордо»
І ти, дурний, куди поліз у пащу,
В провалля ненажерливих спокус?
Запродав душу…І вона, пропаща,
Блукає без надії… Не боюсь,
Що, втративши ці залишки «свободи»,
Зневірений та випитий ущент,
Ти приповзеш до нескінченних сходів,
Які вже не пройти… І вартість – цент
Усіх твоїх спаплюжених історій,
Примарно-невиразних почуттів…
Я не боюсь. Бо ти щасливий в горі.
Адже це саме те, чого хотів?
