Шал погоні гудить у скронях.В серці біль.Розриваються груди. Доганяю,ловлю.У долонях тільки слід-я не можу так люди. Знов жену.Знову ось упіймаю,але щось у останню мить. З ніг збиває і з рук вириває.Я кричу поможіть,зупиніть. І ніхто,ніхто не поможе.Ти погонич.Життя у погоні. Зупинився,загинув.Не може,залишитись роса у долонях. Тільки слід від її мерехтіння,тільки блиск у очах від краси. Млость в чреслах-вдовольнив хотіння.Біль в словах-вибачай,не проси. Це волання ми чуємо часто,та й не рідко самі кричимо. Але мабуть ще мало віримо в щастя і тому відпускаєм його. І ніхто,ніхто не поможе...
