Стою на штучнім сірім полі,
Де ні кущів, ні трав чи жодної хоча б тополі –
Життєвий простір техно-волі.
А під ногами – величезні плити.
Ні, не могильні, хоч під ними заживо залитий
Степ.
З формулюванням «для людських потреб».
Гурхоче в вухах металевий шум.
У небі тане шлейф пілотських дум
Про два світи: по цю й по другу сторону борту
І про життя, що від аеропорту до аеропорту,
Чи від аеродрому до аеродрому,
Без права на замріяність і втому
Чи на звичайну людську лінь.
На мить гігантська і крилата тінь
Захоплює маленьку тінь мою –
Пилинку у бетонно-металевому краю.
А степ би вирвався на волю залюбки…
Назустріч сонцю мріють літаки
Удалині, їх майже вже не видно більш.
А під ногами степ шепоче:
Навіщо тобі була мрія, людство?
Прогрес? Облиш.
Це себелюбство…
Він так нестримно вирватись на волю хоче.
І що тут відповіш?..
04.02.2012р.
"Колосок", червень 2012р