Він клянувся піти, так щоб
більше уже не вернутись
він не хотів щоб так,
але вихід лишався один,
не чекає ніхто, він без світла
став "світлом" для світу,
та і час не чекав, а вбивав
все що було людське.
Та далеко не йшов,
не чекала далека дорога,
лиш на вишні в дворі,
непорушно висіла петля,
всі чекали чогось, та
на них не лишалося сили
лиш два кроки у верх,
табуретка з під ніг і земля...
Лиш тоді жалкував у
холодних грунтових обіймах,
що не став як і всі
і по течіях в масах не плив.
Від тоді як пішов всі
навколо неначе здуріли
і чекали чогось та уже не
від нього нажаль.
Залишалась тепер
лиш дорога в задимлене пекло
і цілий легіон, його
душу в геєні чекав...