На півночі, там на Поліссі,
Є стежка вузенька одна.
В ранковому хвойному лісі
Росою вкривалась трава.
По стежці ходили і люди,
І звірі, і білий туман.
Ніхто цих секунд не забуде,
Які він знаходився там.
Подейкують, стежка бажання
Із серця твого здобува.
І миті кохання останні
На перші оберне вона.
Чверть віку блукавши самотнім,
У пошуках стежки життя,
Немов літаком безпілотним,
Не міг туди трапити я.
Але коли доля всміхнулась,
В ранковому лісі стою,
То серце неначе спіткнулось,
Не знаю що з тебе зроблю!
Чому пригадати не можу,
Бажання, їх стільки було?
Напевно, найбільше я хочу
Померти. Життя загуло.
І те, через що мав тут бути,
Що ціле життя я пророчив,
Не міг коли треба збагнути
Чого саме я в житті хочу...
