Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Я відчуваю, як ти мені падаєш на плечі
Як ти співаєш, звільняю себе від втоми банальних слів:
«Я тебе люблю», - зараз ці слова недоречні
Але це мене свіжить, і це звільняє нас від вчинених гріхів…
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Я відчуваю, як ти шелестиш пальцями по спині
Ти малюєш по ній: наносячи олівцем наші портрети
А я пишу крізь біль хворобою зморені рими,
Що перетворюються в тату, лікарі їх не зможуть стерти…
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Я відчуваю твій дотик до холодних губ
Так ти хворому підсвідомо кладеш гірчичник на кригу
Ти не боїшся того що навколо падає ртуть
Ти вселяєш віру в диво, яке всім здавалось неможливим…
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Хто тоді я? Кожної першої години ночі я в муках…
Кожної третьої години дня я перебуваю в пошуку
Я не знаю хто ти! То ж піднімись і постукай
Медсестра тобі покаже дорогу до другого поверху…
Ти розумієш, що це лікарня! І мені сказали, що я псих
Бачиш, моє тіло заросло знизу до вверху «білою корою»
Я досі тебе не бачу, а отже і не знаю, навіть, хто ти
Я досі марю, але ж головне я живу! Я живу тобою…