... Лиш до пори, до часу...
Ніхто не розведе цю масу,
І навіть не спитають нас!
[Коли настане…той «блаженний» час ...>
Покинутість, самотність... А душа і серце?
Кому потрібна дикість?Все це?
Думки, які не мають навіть меж!
[І сам себе, нажаль давно, не обведеш....>
Та що кажу?Хто мене слуха?
Вже тиша закладає вуха!
Вже нахапалися тієї «моди»…
[Якщо не зараз, то напевно згодом....>
Хоча.... Кому до того є те діло?
Брехати всі уміють вміло!
«Деруться» так до того неба…
[Всі думають, чомусь, лише про себе…>
Господи....!Що я кажу?
Немає вже людей тих щирих....
Чому я сподіваюся лише на диво?
Рахую тіні власних снів, по днях…
[Ти сам обрав свій дивний шлях…>
Лишень як маски «театрального» життя....
Тоді куди вже котиться таке буття?
А може, це когось і вабить?
[До пір…коли насправді втрапить....>
Хто в нас тепер правдивий?
Признатися…Немає сили…
Хоча напевно гордість ту тримає?
[Що я тобі скажу – таке буває…>
Нікчемність… Егоїзм... Та хто я?
Немов тарган в бутті життя!
Потрібно мовчки якось жити…
[Я промовчу... Твоє право судити...>
Та складно... Важко… Болісно… Журба…
І щастя «чистого» того нема…
Крім себе самого, усім не жаль…
[Пече в душі той біль... Покинутість , печаль…>
Я не правий?Признайсь мені!
Не всі такі – залишились особи...
Та їх пригнічують важкі ті "скоби"
Кому ти висловиш такі зізнання?
[Твої слова – твої бажання....>
Людина сам собі творець,
І ця реальність... Хай їй грець…
Поклав ти карту не тієї масті!
[Тонка межа, чомусь, такому щастю…>
Так хочеться сказати… Та нікому....
Ніхто не розуміє цю судому…
І де цей спокій? Де він є?
[Отож... А темний страх бере своє....>
Лиш сам собі ти літератор,
Та у житті…Можливо провокатор?
І може щось…та значимо?
[Поживемо ще трохи – побачимо…>
----------------------------------------
Доживемо.....
Записи "божевільного" може і доживуть, та нікому залишаться неясними…Правда?
[Можливо…>